Микола Гульчій: хворий повинен знати про діабет усе

Щороку 14 листопада у світі відзначають Всесвітній день боротьби з цукровим діабетом. У доповіді Всесвітньої організації охорони здоров’я “Світова статистика охорони здоров’я 2011 року ” зазначено, що такі неінфекційні хвороби як діабет, рак та інсульт є найбільш частими причинами смерті людей. За словами фахівців, починаються ці захворювання внаслідок старіння населення, вживання тютюну, сидячого способу життя та нездорового харчування. Про те як піклуватися про своє здоров’я ми поговорили з головним спеціалістом Міністерства охорони здоров’я з ендокринології Миколою Гульчієм.

– Миколо Васильовичу, скажіть, будь-ласка, скільки українців хворіють на діабет. І чи відповідає реальна картина офіційній статистиці, на вашу думку?

– На сьогодні в Україні налічується 1,2 мільйони хворих на цукровий діабет, серед них близько 190 тисяч – інсулінозалежні. Серед інсулінозалежних хворих близько 8 тисяч дітей. Звичайно, якщо взяти діабет другого типу, то хворих більше, ніж на сьогодні є за даними статистики. Тому що є світові дані, які говорять, що приріст хворих на цукровий діабет щорічно становить 15%. І зараз в ВООЗ прогнозують збільшення кількості хворих. В Україні щорічний приріст хворих на цукровий діабет – 4%. Це невелика кількість, що означає, що є хворі, які невиявлені. Це особливо групи ризику – особи після 40 років, особи з підвищеною масою тіла. Вони можуть не знати, що у них підвищений цукор в крові, і тому не звертаються до лікаря. Тому наше спільне завдання розказувати більше про цю проблему, щоб люди думали про себе і зверталися в поліклініки, до ендокринологів і контролювали вміст цукру в крові. Тому що саме лікування цукрового діабету бажане на початкових стадіях.

– У нас же, як правило, до лікарів звертаюся вже в критичних ситуаціях?

– Так. Підвищений вміст цукру в крові призводить до ураження судин, особливо дрібних. А саме вони насичують кров’ю нирки, сітківку ока, мозок, кінцівки. І часто хворі звертаються до лікаря, коли вже є ураження сітківки ока, тобто вони починають втрачати зір, коли порушуються функції нирок. Тоді хворі починають звертатися і казати “Врятуйте нас”. Звичайно у такій ситуації вже дуже важко щось зробити.

Тут йде мова не тільки про лікування, а і про харчування, про режим, про спалювання цукрів. Тому що коли хворий починає займатися фізичними навантаженнями, значить йому потрібно багато енергетичного матеріалу. Тоді цукор спалюється. Нещодавно в листі до Міністерства охорони здоров’я звернувся один хворий, який написав, що знайшов метод лікування діабету. Він сам вчитель фізкультури. Він пише, що займається фізичними навантаженнями і добре себе почуває.

– А якою є державна підтримка хворих?

– Лікування цукрового діабету – це дуже дороговартісно для держави. Звичайно, для тих, кому потрібно, є державна програма по цукровому діабету до 2013 року. Є фінансування на цю програму. Основна частина виділяється на закупівлю інсуліну.

– А чи забезпечені українці інсуліном? Його вистачає?

– Сьогодні в Україні хворі інсуліном забезпечені в повному обсязі. Забезпечення відбувається через обласні управління охорони здоров’я. Декілька років тому це були централізовані закупки Міністерством охорони здоров’я для всієї України. Від цього досить мудро МОЗ відійшло. І це правильно, тому що кожний регіон бачить цю проблему на місці. І це краще, ніж централізовано закуповувати. Тому деякі регіони проводять двічі в рік закупівлю інсуліну, деякі один раз.

Кількість хворих протягом року змінюється. Одні хворі – на певних видах інсуліну, для когось потрібні інші види інсулінів. Протягом року нові хворі з’являються. Якщо закупити на початку року інсулінів певних видів, то наприкінці року якогось може не вистачити, а інших може бути забагато. Тому робиться аналіз через якийсь певний період часу і докуповуються необхідні препарати. Для цього в кожній області ведеться оперативний реєстр хворих. Тобто всі хворі, які отримують інсулін, заведені в центральна базу даних. У цьому реєстрі зазначається які види інсулінів отримує хворий, у якій кількості. І таким чином на основі цього реєстру планується закупка ліків для території. Цей реєстр щомісяця коригується в залежності від ситуації по кожному району. Таким чином обласні центри, великі міста постійно проводять цю роботу і контролюють ситуацію. В кожному районі є районні ендокринологи, міські, як для дорослих, так і для дітей. І так на рівні держави. І ця робота проводиться.

– Не секрет, що успішність лікування цукрового діабету залежить не тільки від медичних препаратів, а і від способу життя діабетика. Яка робота проводиться в цьому напрямку?

– Дійсно. От прийшла людина до лікаря. Виявили хворобу. Поставили на диспансерний облік. Звичайно з таким хворим потрібно працювати. Хворий повинен розуміти, що пігулка або інсулін проти діабету – це не є основне. Це лише 20% від того, чим хворий повинен займатися. І тому було прийнято рішення відкрити школи соціальної адаптації. В Києві щорічно кількість таких шкіл збільшується. Цього року у травні нині перший заступник Міністра охорони здоров’я Раїса Моісеєнко, яка на той час очолювала управління охорони здоров’я, підписала наказ про відкриття у кожному районі Києва таких спеціалізованих шкіл. В Києві їх вже 11. До Міжнародного дня діабету ми відкриваємо ще одну школу у Печерському районі.

Виробники інсулінів також допомагають у створенні таких шкіл. Це дуже важливо, адже розуміють, що є певні програми, які необхідно робити для людей.

– Тобто, у цих школах вчать людей правильно жити з діабетом?

– Школи соціальної адаптації, на мою думку, зможуть набагато зменшити статистику ускладнень, коли люди будуть грамотні, коли люди будуть знати про цю хворобу більше.

Так, ці школи потрібні для навчання хворих. Хворий повинен знати по діабет все. Він має знати про свої щоденні дії, скільки разів і коли робити обстеження, що він повинен їсти, якими фізичними навантаженнями займатися. Тобто він повинен знати про себе і свою поведінку абсолютно все. І хворий повинен знати, що його чекає, якщо він чогось не робитиме. Якщо діабетик думає, що він собі вколов інсулін і смачно поїв, і вважає, що цей інсулін його врятує, то так не буває. Це неправда. У результаті коливання, цукри в крові завжди будуть високими. І аналіз крові на глюкований гемоглобін, який ми кожні півроку робимо для дорослого населення, це покаже. Це одна з принципових позицій МОЗ. Коли ми готували програму “Здоров’я нації до 2020 року”, ми наголошували, що обов’язково всі хворі повинні проходити визначення глюкованого гемоглобіну. Але важливо те, що людина повинна усвідомлювати, що не лише інсулін її врятує, а її поведінка, харчування, ставлення до хвороби. Це врятує людину. Якщо людина не хоче мати серйозних ускладнень, то вона буде підтримувати цю ситуацію. Як я говорив, раз на півроку у хворого на діабет визначають рівень глюкованого гемоглобіну. Згідно з нормою, він має бути на рівні 7. Але може бути і 8, і 10, і 12. Якщо він, наприклад, десять, то знизивши його до 9, ми знижуємо імовірність інфаркту на 14%, серцевої недостатності – 16%. Якщо на 2% нижчий глюкований гемоглобін, то ці цифри треба збільшити вдвічі. Це дуже важливо.

У нас патологій ендокринних дуже багато. Тому тільки навчання, тільки самосвідомість, кожен хворий повинен до себе ставитися з повагою – це велика справа. Хворий повинен знати, що по іншому не можна. Якщо чогось не знає, як себе правильно поводити, то повинен йти до лікаря чи в школу соціальної адаптації, щоб його розказали. Люди мають розуміти, що хворобою цією потрібно займатися з самого початку, а не тоді, коли вже з’явилися ускладнення.

– Ви щойно назвали найбільш розповсюджені ускладнення у діабетиків. Чи залежить імовірність їх виникнення від якості інсуліну?

Всі інсуліни знижують цукор крові. Є різні степені очищення цих інсулінів. Є різна чутливість людей до тих чи інших видів, тому їх підбирають індивідуально. Якщо людині підходить, то цей інсулін повинен бути і його людина повинна отримувати. Тому у нас сьогодні є різноманіття в видах інсуліну. Немає поганого інсуліну. Є або неправильний режим їх введення, неправильні розрахунки кількості, неправильні фізичні навантаження, режим харчування і в результаті високий цукор. От наші люди звикли вважати, що все імпортне – краще. Ну а найкраще – те, що імпортне і найдорожче. Це не так. І на імпортних рівень цукру в крові при недотримання режиму високий, і на вітчизняних. Всі наші вітчизняні інсуліни виробляються з імпортної субстанції,окрім заводу “Індар”, який має повний цикл виробництва, тобто виробляє свою власну субстанцію. Якщо фірма Санофі-Авентіс, яка має завод в Німеччині, виготовляє кристали і привозить їх на завод “Фармалайф” у Львів і їх розливають, то чомусь думають, що цей інсулін гірший. Та він такий самий абсолютно. Виробляти інсулін ніхто не може, хто не має дозволу GMP. Всі заводи в Україні сертифіковані, вони мають дозволи. Тому мова йде не про інсулін, а про те, як людина користувалася цим інсуліном, як людина до себе ставилася. От від цього і залежать всі ці ускладнення. Тільки від цього.

– От зараз, наприклад, дуже багато галасу навколо найбільшого виробника інсуліну заводу “Індар”, який фактично був розкрадений екс-керівником заводу Олексієм Лазарєвим…

Змінилося керівництво заводу, змінилося ставлення до цього заводу. Він зараз під таким мікроскопом цей завод. Я думаю, що будь-який завод повинен дбати про свій імідж, адже інсулінів дуже багато. Я не думаю, що на заводі змінили керівництво для того, щоб він не працював. Він працювати буде. Така моя думка.

– Як Ви оцінюєте перспективи українського інсулінового ринку? Як відомо, нещодавно Президент України Віктор Янукович та Президент Бразилії Ділма Руссефф висловили задоволення позитивним досвідом співпраці між українським підприємством “Індар” та бразильською фундацією “Освальдо Круз/Фармангінюс” і навіть дали доручення Урядам двох країн вжити заходів для започаткування виробництва згаданого медичного препарату в Бразилії.

– Я знаю, що були угоди між Україною і Бразилією. Що стосується експерту інсуліну, то переконаний, що він буде. Якщо ми будемо виробляти інсулінів з надлишком, то я думаю, що ми знайдемо країни, які цього не виробляють. У нас є і Східні країни, азійські. Я думаю, що це буде. Однак я думаю, що на сьогодні найосновніше завдання в Україні, якщо ми хочемо відчувати себе повноцінними вітчизняними заводами, то ми повинні серйозно взятися за виробництво власної субстанції – кристалів інсуліну. Цим займаються, дещо виробляють. Але я думаю, що повинні бути такі амбітні плани і я знаю, що вони є.

Надіслати коментар